Загадки на украинском языке

Довгі ноги, довгий ніс,
По болоті ходить скрізь.

Через воду він проводить,
А сам з місця вік не сходить.

Хоч не літак, а крилатий,
Без крил не може працювати.

І червона, й соковита,
Та гірка вона все літо.
Припече мороз – вона
Стала добра й смачна.

Уночі гуляє,
А вдень спочиває,
Має круглі очі,
Бачить серед ночі.

Мов маленький м’ячик,
Висить, а не скаче,
Рум’яне, гладеньке,
На смак солоденьке.

Дерев’яний та довгенький,
Маю носик я гостренький.
На білому слід лишаю,
Усіх діток потішаю.

Котиться клубочок,
Зовсім без ниточок.
Замість ниточок —
Триста голочок.

Торох, торох,
Розсипався горох.
Почало світати –
Нема що збирати.

Живим зерном народжений,
Живу я на землі.
Щодня рум’яним сонечком
Я сходжу на столі.

Ой, набридло на віконці
Все на сонечку сидіть.
Я візьму і покочуся,
Щоб побачить весь світ.

Стоїть корито,
Повне води налите.

В теплій шубі зиму всю
Лапу смачно я смокчу.
Сплю під пісню хуртовини
Аж до весняної днини.

Коли хочеш ти читати,
То повинен мене знати,
А коли мене не знаєш,
То нічого не вчитаєш.

У дворі не ловить ґав,
Каже грізно: «Гав-гав-гав!»
Пильно дім охороняє,
Кицю Мурку захищає,
Бачить з буди двір увесь…
Хто це, дітки? Звісно,…

В полі сходи лежать,
Будинок по сходах біжить.

Я росла в темній темниці,
Як зросла — взяли в світлиці,
З мене шкуру всі деруть,
Мене варять, мене труть,
Пироги з мене печуть.
Відгадайте, хто ж я є,
І назвіть ім’я моє.

З неба – зіркою,
На долоньку – водою.

Ось до класу всіх скликає
Голосистий цей дзвінок,
І ми радо поспішаєм
Не в садок, а на …

Печуть мене, смажать і варять,
Їдять мене і дуже хвалять.

Найрідніша, наймиліша,
Всіх вона нас пестить, тішить,
Завжди скрізь буває з нами.
Відгадайте, хто це?...

Круглий, як сонце,
Смугастий, бокатий,
Дуже солодкий
І трішки хвостатий.
Що це?

До пухнастого хвоста
Личить шубка їй руда.
Як рушає полювати,
Не виходить зайчик з хати.

Спритний майстер у стрибках:
На деревах, по гілках.
Вся руда, пухнастий хвіст,
Рідний дім для неї – ліс.

Хвіст куценький, довгі вуха,
Має в шафі два кожухи.
Влітку одягає сірий,
Ну а взимку — теплий білий.

Руль, колеса і педалі
В дальній путь разом помчали.

Що на небі розквітає
І теплом усіх зігріває?

В темнім лісі проживає,
Довгий хвіст пухнастий має,
Їй на місці не сидиться,
І Зовуть її...

Летить коник, басує,
Полем-долом пустує.
Ніхто його не впіймає
І ніхто не загнуздає.

На спині будинок я ношу,
Але гостей не запрошу:
У кістяне моєму будинку
Місце тільки одному.

Сонечко в траві зійшло,
Усміхнулось, розцвіло,
Потім стало біле-біле
І за вітром полетіло.

Он літає в небі птиця
І нікого не боїться.
Крила сизі розпустила,
Ясне сонце заступила.
А як гримне сиза птиця —
З неба крешуть блискавиці.

На долину, на поділ
Ліг великий сивий віл.
Надійде теля червоне —
Геть того вола прогоне.

На ставку зробили дім
І живуть сім’єю в нім,
Хвіст широкий, як лопатка,
У малого…

Синя стрічка блищить,
Щось тихенько гомонить
І біжить собі, біжить,
Не зупиниться й на мить.

Має дуже прудкі ніжки,
Наставляє грізно ріжки
На великого собаку.
Той сховався з переляку.
А дасте ви їй травиці,
Кухлик чистої водиці –
Молочком вас пригостить.
Хто вона? Ану скажіть!

Я падаю на ваші хати,
Я біли-білий, волохатий.
Я прилипаю вам до ніг,
А називаюсь просто…

Кінь цей зроблений зі сталі,
Має він кермо й педалі.
Ні вівса не їсть, ні жита,
Але радий нам служити.

На городі нога стоїть,
На нозі голова висить.
Куди сонце повертається,
Туди голова нахиляється.

Жовтенька голівонька,
Біленька хустинонька,
Що я за квітонька?

Хвостик, як ниточка,
Сама, як калиточка,
А очі, як насінинки.

Що біжить без опочину,
Не стає ні на хвилину,
Не старіє, не вмирає,
А все нищить, забирає?

І красива, і пахуча
Квітка ця, на жаль, колюча.

Гострі зуби, сильні лапи,
Дуже схожий на собаку,
І полює дуже ловко,
Що, впізнали, друзі…

Мені б сіна і травички пожувати,
В полі жваво поскакати.
Овес – це улюблена їжа моя.
Запив водою і в дорогу гайда!

Вогняна змійка
У небі з'явилася.
Як вона серед хмаринок
Сірих опинилася?

Фіолетові фіранки
У світлиці та на ґанку.
Фіолетові малята
Весну люблять зустрічати.

Кавунчики дрібненькі,
Смугасті та кисленькі,
У колючки вбралися
І кущиком назвалися.

У кущах вона ночує
І на зайчика полює.
Вся руденька ця сестричка,
А зовуть її…

У садках, гаях блукає,
Жовті шати одягає,
Золотисту стелить постіль —
Жде сестрицю білу в гості.

Аж тридцять три зорі
Вам світять не вгорі –
На білім-білім полі
Збирали їх поволі,
Ці тридцять три зорі
У вашім Букварі.

Лежить — мовчить,
Підійдеш — заворчить.
Хто до господаря йде,
Вона дає знати.

Тільки сонечко пригріло –
І розтанув килим білий.
Клен радіє: певно, зна –
В гості йде до нас …

В одязі багатім,
Так сам сліповатий,
Живе без віконця,
Не бачив сонця.

Він скрізь: у полі і в саду,
А в дім не попаде,
І я тоді лиш з дому йду,
Коли вже він не йде.

За деревами, кущами
Промайнуло швидко полум’я.
Промайнуло, промайнуло,
Немає ні диму, ні пожежі.